Міжнародний день пам’яті Чорнобиля

Цей дощ — як душ. 

Цей день такий ласкавий. 

Сади цвітуть. 

В березах бродить сік. 
Це солов’їна опера, Ла Скала! 
Чорнобиль. Зона. 

Двадцять перший вік. 
Тут по дворах стоїть бузкова повінь. 
Тут ті бузки проламують тини. 
Тут щука йде, немов підводний човен, 
і прилітають гуси щовесни. 
Але кленочки проросли крізь ґанки. 
Жив-був народ над Прип’яттю — і зник. 
В Рудому лісі виросли поганки, 
і ходить Смерть, єдиний тут грибник. 
                                                                                             © Ліна Костенко
У всьому світі пам`ятають про трагедію, що сталася в ніч 26 квітня 1986 року об 00:23 год. на Чорнобильській атомній електростанції. Аварія забрала життя, зламала долі, лишила домівок багатьох людей та  болючу рану на наших серцях. Вже з'явилося  нове покоління, для якого аварія на Чорнобильській АЕС стала явищем майже доісторичним, але щороку дорослі та діти вшановують хвилиною мовчання пам'ять  героїв, що віддали свої життя за наше майбутнє. В Загальоосвітній школі-садку І ст. с Забойки проведено виховну годину.
Було собі в Україні місто Чорнобиль. Затишне, красиве. Чорнобиль походить від назви гіркого полину чорнобилки. Спочатку так іменувалося давнє поселення, потім — місто, а згодом — і атомна електростанція. Та сталася аварія на атомній станції. Чорнобиль... Нині це слово знає весь світ.
Минуть роки й десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії все одно хвилюватиме людей, - і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від скривдженої землі. Проблеми Чорнобиля – це біль України. І  вже стало доброю традицією вшановувати пам’ять тих, хто пожертвував своїм життям, захищаючи нас від атомного лиха.

Вечір-реквієм «Чорна трагедія на кольоровій землі»

(до Дня Чорнобильської катастрофи)

 Мета: Донести до свідомості учнів масштаби чорнобильської трагедії.

Розвивати почуття гордості за свій народ. Прищеплювати любов до рідного краю.

Виховувати почуття співчутливості, критичне ставлення до історичних подій.

 Обладнання: відео «Чорнобильська катастрофа», фото «аварія на ЧАЕС», викладка книг.

Вступна частина . Перегляд відео «Чорнобильська катастрофа»

Вихователь.  Добрий день, друзі! Всіх нас привела сюди і з'єднала трагічна подія. Минуть роки і десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії все одно хвилюватиме людей, - і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від скривдженої землі.

 Проблеми Чорнобиля - це біль України.

 Наш поет-провидець Т. Шевченко писав так:

(звучить музика)

Світе тихий, краю милий, моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш ?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

 Чи ти діточок непевних

 Звичаю не вчила?

"Молилась, турбувалась, день і ніч не спала,

Малих діточок доглядала, звичаю навчала.

         Чорнобильська трагедія. Це повість, що зіткана із правди, скорботи, мужності людей, зібраних у Зоні неприборканої стихії. Конкретні факти: діти, що грають у дворі, не знаючи про дозу радіації, яку вони одержують. Покинуті пустуючі будинки, неподалік від яких розкидані заражені радіацією собаки. Рудий, помираючий ліс. Провал четвертого енергоблоку АЕС, оплетений  смертоносним димом... - все тут сприймається як докір нашій безвідповідальності, як перестереження світу, що крокує в грізне атомне століття.

       Тридцять один рік тому на Четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції сталася катастрофа, яка з острахом сколихнула всю планету. Чорнобиль нагадав цілому світу, що в самому серці Європи живе великий народ. Світ спочатку почув слово “Чорнобиль”, а потім таке незвичне - “Україна”. А для багатовікової історії України — Чорнобиль став ще однією трагедією в хронології духовного і фізичного знищення нації.

 З чим привітати іменинника? Якщо йому спекли такий страшний іменний пиріг з такою смертельною начинкою ядерних відходів, радіоактивного сміття та брухту могильників, пекельних процесів розладу та розпаду сплюндрованих та поруйнованих сіл, його терновий вінець — з колючого дроту зони....

 Страдженна наша земля... Зрита могилами, засіяна кулями, полита кров'ю... І здавалося б на цій, такій мученицькій землі, ніколи не повинно селитися ніяке (бодай навіть найменше) горе, бо вже стільки було того горя, що крізь віки і досі чути відгомін тяжкого людського стогону...

    Невже не досить було знищити Січ?

              Невже не вистачило голодомору?

              Невже, навіть, замало було репресій?

 Доля... Чомусь ставши для нас злою мачухою, послала ще одне нелюдське випробування — Чорнобиль. 31 рік розділяє нас від тієї страшної трагедії, передостаннього десятиріччя ХХ століття. Наслідків якої, як не прикро, вистачить і на ціле ХХІ...

90 Херосім — так роцінюється чорнобильська катастрофа. Ось уже 31 рік дзвони Чорнобиля стукають в наші серця. Змушують нас зупинитись і озирнутись в той страшний 1986-й...

 Чорною плямою стала на нашій блакитній планеті чорнобильська катастрофа. Двадцять дев’ять років пройшло з тих пір, як смертоносна пилюка з ядерної печі покриває білі хати, поля і ліси, цвітом скорботи і суму зацвітають чорнобильські сади і хворіє серце, тому що знає, не на добро це, не на життя.

Горем і болем увійшов у наше життя Чорнобиль, що розділив долю людей на “до” і “після”. Безлюдні вулиці Прип'яті, кинуті школи, будинки, дитячі гойдалки, що застигли, колючий дріт зони. Спогади вільно або мимоволі переносять до подій 31-літньої давнини.

В1: Весна 1986 року на Україні буяла первоцвітом садів. Оспівана веснянками нашими предками, вона проходила по нашій рідній землі, як завжди квітуча й ошатна. Час року, коли сонце пригріває особливо ласкаво, провіщаючи швидкий прихід літа, і в повітрі пливуть терпкі пахощі, настояні на білому мареві квітучих садів. Пора надій і чекань. Час юності і любові.

 В2. 26 квітня. В пам’яті українського народу день чорнобильського лиха, болю, суму, перестороги. І забути це, чи викреслити із нашої пам’яті – неможливо.

 26 квітня! В ніч із забуття,

Йде страшне створіння – атомне дитя.

Суть його безкровна і зіниць нема.

І уста безмовні, і душа німа.

Вирвавшись на волю з мороку ночей.

Вже калічить долі і батьків й дітей.

Виродок – створіння ціль страшну таїть.

Поглина сумління, душі нам двоїть

Простяга до серця щупальця страшні,

І вселяє муки, муки неземні.

Присипляє мозок посвистом глухим.

Стронцієву дозу сипле, наче дим.

26 квітня!

Люди не простіть!

Атомне століття раною горить

Кличе кожне серце стати з злом на прю.

Щоб зустріли внуки вранішню зорю!

В1: 26 квітня 1986 року. Чорний день в історії України, день, коли Чорнобиль став відомий усьому людству. Гірка, як полин, слава.

.Чуєш: дзвони гудуть,

Чуєш: спів урочистий пливе до небес.

Звуки в простір могутніми хвилями йдуть.

Чуєш: все до нового життя постає

Все радіє весні без кінця

Чуєш: дзвони гудуть,

Чуєш: спів переможний летить до небес

І зове людську душу на світлую путь.

(Тихі удари дзвону)

В2: 26 квітня 1986 року, субота, 1 годна 22 хвилини. Прийнято рішення почати випробування. Одночасно була відключена аварійна система захисту.

(Дзвін частіше і сильніше)

В1: 1 година 22 хвилини 30 секунд. ЕОМ видала інформацію про необхідність термінової зупинки реактора, але оператори продовжували процес. Потужність реактора почала швидко зростати.

В2: 1 година 23 хвилини 40 секунд. Натиснуто кнопку аварійної зупинки реактора. А через декілька секунд — вибух.

(Лунає вибух, дзвін стихає, пауза)

В1: А місто спало. Була тепла квітнева ніч, одна з кращих ночей року, коли листя зеленим туманом покриває дерева. Спало місто, спала Україна, не відаючи про велику біду, що прийшла на її землю.

В2: Біда розчинилася у духмяному повітрі, в біло-рожевону цвітінні яблунь та абрикосів, у воді сільських криниць, у молоці корів, у всій красі зелені... Та хіба тільки в ній? Вона розчинилася в людях.

(Звучить “Маленький реквієм” П.Чайковського)

Вона — ця трагедія — ввійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України. Надто дорого заплатили і ще заплатимо за Чорнобиль. За кілька днів людство зробило крок з епохи доатомної в епоху незвідану.

В1: Наче збулися пророчі слова Апокаліпсису від Іоанна Богослова про зірку Полин (як відомо, чорнобиль — трава родини полинових). “Засурмив третій Ангел, - і велика зоря спала з неба палаючим смолоскипом. І спала вона на третину річок та водні джерела. А ймення зорі тій полин. І стала третина води, як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона...”.

              Впала з неба додолу потривожена Ангелом зірка.

              Покотилась до обрію, збурила зоряну синь.

              На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко,

              Бо чорнобиль-трава — то полин.

              Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска,

              Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?

              І течуть твої сльози, і болять твої рани так близько.

              Чом не просиш у Бога здоров'я для діток своїх?

             

              Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю.

              Як же ти допустила, щоб скалічили душу твою?

              Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка...

              Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,

              І петля радіації стягує шию твою.

              Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба,

              Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

В2: Біда відгукнулася болем у серцях мільйонів людей. Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

Уже через кілька секунд по тривозі прибули до реактора пожежні на чолі з начальником караулу лейтенантом Володимиром Правиком. Його загін першим ступив на лінію вогню, а Володимиру ж лише 23 роки. У молодого лейтенанта не було права на помилку...

За караулом Правика незабаром прибув і караул його бойового побратима з охорони м. Прип'яті лейтенанта Віктора Кібенюка.

В1: І вони ступили у вируюче полум'я, у смертельну радіацію, рятуючи станцію і людей, не думаючи про своє життя. Всі чітко усвідомлювали небезпеку, та, як і личить воїнам, зовсім не берегли себе.

В2:        1. Правик Володимир Павлович

              2. Кібенюк Віктор Миколайович

              3. Тишура Володимир Іванович

              4. Титенюк Микола Іванович

              5. Ващук Микола Васильович

              6. Ігнатенко Василь Іванович

              7. Телятников Леонід Петрович...

(Пісня «Свіча»).Стоять діти із запаленими свічками

    Зойкнула Земля чаїним криком:

    - Сину, вбережи і захисти!

    Вийшла мати із іконним ликом:

    - Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?

    Спалахнуло небо, впало крижнем:

    - Сину, вбережи і захисти!

    Вийшла Жінка з немовлятком ніжним:

    - Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

В1: Вічна пам'ять і слава вам, низький уклін усім покійним нині від урятованого вами народу, від усього людства.

             Чорнобильський дзвін

              За ким же б'є він?

              За тим, хто пішов

              У високу блакить,

              Щоб звідти на мудрість

              Нам очі відкрить.

              Щоб пам'ять не згасла,

              Щоб ти пам'ятав,

              Як розлючений той

              Там реактор палав.

              Чорнобильський дзвін

              Печаль і журба,

              За ними б'є він

              Кого вже нема...

В2: Важко знати, що на твоїй з діда-прадіда землі не можна жити. Дорога, що веде в нікуди... Спорожнілі будинки з розбитими вікнами вдивляються у вічі, душу, саме серце, наче вони кричать і благають про допомогу. Скажений вітер шугає порожніми квартирами, риплять незачинені дверцята. Холодом віє пустка... Жодної живої душі, а на підвіконні залишена дитиною лялька. Вона, як згадка про щасливе минуле, як надія на добре майбутнє, як доказ страшного сьогодення.

              Мій біль, мій жаль, моя біда,

              Моя ти пам'ять вічна.

              Земля покинута й не та,

              Отруєна й незвична.

              Зелений край, колишній рай,

              Краси шматки роздерті,

              Отруйний дощ на чорний гай,

              Тепер — це зона смерті.

              Колючий дріт, залізний щит,

              Богом полишена земля,

              Сірий байдужий краєвид —

              Мій біль, печаль моя...

В1:  В зоні радіоактивного зараження проживають люди. Одні зовсім не виїжджали, інші повернулись у свої будинки, де зашкалюють дозиметри — доля біженців виявилась страшнішою.

              Чому крізь ніч я знову бачу жінку,

              Яка прорвалась крізь усі пости

              І при дротах колючих просить:

              Синку.

              Солдатику, до хати допусти!

                       Я тільки гляну в хату, тільки стану

                       На той поріг, що вистругав мій брат.

                       Але на неї, наче із туману,

                       Крізь сині сльози наплива солдат.

              Він сам би рад у дім її пустити,

              Але шепоче тужно: “Потерпіть”...

              І плаче жінка: що його робити —

              Чи їхати назад, чи тут здубіть?..

В2: Дорога в нікуди... Точніше, вона в Чорнобиль, але вона не має вороття. Чорнобиль... Раніше це слово асоціювалося зі спокоєм і красою. А тепер — зі смертю, скаліченими долями, з табличками біля криниці: “Пити воду заборонено”, “Радіація”.

А кращих криниць, здавалося, не було по всіх округах. Із прапраглибин били джерела дзвонкової.

               Завмер журавлик біля хати

              В цеберці — синя тиша.

              Журавлик сам біля порога —

              Нема кого вітати.

              Вдивляється в німу дорогу.

              Як вартовий на чатах...

              Воді в криниці вік журитись,

              Бо квіти в'януть тихо.

              Як журавлю на те дивитись

              І не зарадить лиху?

В1: Обезлюдніли села, де століттями ростили жито, виховували дітей. Тепер у селах моторошна тиша. Лише гадюччя і вужі повзають на його околицях. Довкруг все заростає бур'яном.

              Ні звуку, ні скрипу, лиш вітер

              Гуляє в порожніх оселях...

              Ще треба й таке пережити —

              Безлюдні покинуті села.

              Було село. І називалось Рудня.

              На річці Жерев. Рудня Жеревецькою була.

              Була на карті малюсінька краплина,

              Була... була... тепер нема.

                       Родились діти там. Старі там помирали,

                       Корови паслись, чувся крик гусей

                       Лелеки клекотіли над хатами,     

                       І співом півень вдосвіта будив людей.

              Було село. Тепер села немає.

              Там річка омивала береги

              І люди там жили,

              Тепер і їх немає —

              Роз'їхались по світу хто куди...

                       О Господи! За що таке прокляття

                       На мій народ, на рід мій, на село?!

                       Прости нас, Господи, за сльози наші

                       І за молитви недосказані, прости.

В1: Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов'язаних із скорботним часом ядерного апокаліпсиса. Чорнобильська біда надовго залишиться у нашій пам'яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже нема, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров'ям, життям.

В2: Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії. Перед живими. Перед пам'яттю до часу померлих від радіаційного смерчу.

А скільки сили віддано й життів

За те, що хтось там, десь там був неточний,

За те, що хтось у чомусь поспішив

Чорнобиль – тільки лиш маленька віха

Загро Подій могло не буть тієї ночі,

зливої для людей біди,

Він є відлунням ядерного віку,

Й, можливо, в нім майбутнього сліди…

Дитина. Здається, мирна днина.

Проте Чорнобильська біда

Не проминула без сліда

І гіркота пече полинна.

Дитина. Біля мертвої Прип’яті дерево – хрест,

Поруч братська могила і братська ЧАЕС

Ліс рудий хоронили щоночі й щодня.

Тільки хрест уберігся, як нагадування.

Дитина. О серце матері! Воно не спить ніколи –

Щемить, болить, горить, святим вогнем.

За наші долі, за прийдешнє наше,

За сумніви, за помилки тяжкі

Україна просить в Бога допомоги

І захисту й прозріння людської душі.

Дитина. Пречиста Діво! Матір Пресвятая!

Спаси і сохрани Велику землю,

Святую вільну Україну!

Її народ, синів її й дочок!

Дай щастя їм, дай волі, дай свободи!

Благослови на труд, на злагоду, на мир!

(стук серця – 30 секунд. Пісня «Аве Марія»)

В5:        Подай у душі доброго вогню —

              Хай воскресає світ животворящий,

              Хай до нащадків озоветься пращур,

              Хай древній рід збере свою рідню.

              Очисть від скверни воду нам і кров

              Хай доля нас завчасно не займає...

              Пошли нам, Боже, згоду і любов,

              І той вогонь, що в світі нас тримає.

В1: 26 квітня оголошено Міжнародним днем пам'яті про Чорнобиль. Таке з ініціативи делегації України прийняла 50 сесія Генеральної асамблеї ООН.

В2: Мета її — звернути максимальну увагу світового товариства на проблеми, породжені найбільшою в історії людства екологічною трагедією.

Вихователь: Пора усвідомити: чорнобильська біда — це біда не тільки України. Це — трагедія всього людства і гіркий урок для нього. На жаль, сьогодні, через 31 рік після вибуху, що відбувся на 4-му реакторі, не зникла погроза нових ускладнень. Виникають нові і нові проблеми, що потребують рішення, величезних капіталовкладень. Вони під силу не окремому народу, а тільки усій світовій співдружності.

     Нашу блакитну планету часто порівнюють з з величезним космічним кораблем, який летить просторами Всесвіту. А людство — екіпаж цього корабля. Красиве, мудре порівняння... Але ми всі повинні осмислити, що у нашого корабля немає аварійного виходу. І луна сьогодні звук тривоги на космічному кораблі “Земля”:

“Майбутнє Землі в небезпеці!!!”

Всесвітній день Матері-Землі ( Міжнародний день Землі)

    Сьогодні, 22 квітня люди по всій планеті відзначають День Землі. Цей день став загальнолюдським символічним святом любові і турботи за нашу спільну домівку. Саме 22 квітня в різних куточках земної кулі небайдужі проводять різні яскраві і водночас корисні заходи, спрямовані на те, щоб у світі стало більше чистоти та відповідальності.

Презентація

Всесвітній День довкілля був установлений Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй у 1972 р., щоб відзначити відкриття Стокгольмської Конференції по темі "Довкілля людини". У цей же день була заснована й UNEP — Екологічна програма ООН, яка зараз і є основним організатором та ідеологом Дня Землі. 
Це свято не єдине в році, ООН святкує День Землі на місяць раніше, 20-21 березня.

 Матінка-Земля.  Це вираження ми не рідко чуємо в нашому повсякденному житті і використовуємо його в нашому спілкуванні. Що воно означає і що ми в нього вкладаємо, - буквально зображено в самому формулюванні і формі подібної фрази. Земля - наша годувальниця, наш спільний дім, в якому створені Богом для нас абсолютно унікальні умови, що дозволяють нам не тільки виживати, але й насолоджуватися життям у всій її красі і різноманітності. Вона віддає нам себе цілком. Беззаперечно дарує свою любов. Не зважаючи навіть деколи на абсолютно блюзнірське ставлення з нашого боку. Як любляча мати живить, одягає і виховує своїх нетямущих дітей. Чим ми їй віддячуємо?

4 поради до Дня Землі, як зробити планету щасливішою.